Chapter 7

  ¶ Сину мій, бережи ти слова мої, мої ж заповіді заховай при собі,  

  бережи мої заповіді та й живи, а наука моя немов в очах твоїх та зіниця,  

  прив'яжи їх на пальцях своїх, напиши на таблиці тій серця свого!  

  На мудрість скажи: Ти сестра моя! а розум назви: Мій довірений!  

  щоб тебе стерегти від блудниці, від чужинки, що мовить м'якенькі слова.  

  ¶ Бо я визирав був в вікно свого дому, через ґрати мого вікна,  

  і приглядавсь до невіж, розглядався між молоддю. І юнак ось, позбавлений розуму,  

  проходив по ринку при розі його, і ступив по дорозі до дому її,  

  коли вітерець повівав був увечорі дня, у темряві ночі та мороку.  

  Аж ось жінка в убранні блудниці назустріч йому, із серцем підступним,  

  галаслива та непогамована, її ноги у домі своїм не бувають:  

  раз на вулиці, раз на майданах, і при кожному розі чатує вона...  

  І вхопила вона його міцно та й поцілувала його, безсоромним зробила обличчя своє та й сказала йому:  

  У мене тепер мирні жертви, виповнила я сьогодні обіти свої!  

  Тому то я вийшла назустріч тобі, пошукати обличчя твого, і знайшла я тебе!  

  Килимами я вистелила своє ложе, тканинами різних кольорів з єгипетського полотна,  

  постелю свою я посипала миррою, алоєм та цинамоном...  

  Ходи ж, аж до ранку впиватися будем коханням, любов'ю натішимось ми!  

  Бо вдома нема чоловіка, пішов у далеку дорогу:  

  вузлик срібла він узяв в свою руку, хіба на день повні поверне до дому свого...  

  Прихилила його велемовством своїм, облесливістю своїх губ його звабила,  

  він раптом за нею пішов, немов віл, до зарізу проваджений, і немов пес, що ведуть його на ланцюгу до ув'язнення,  

  як той птах, поспішає до сітки, і не знає, що це на життя його пастка...  

  ¶ А тепер, мої діти, мене ви послухайте, і на слова моїх уст уважайте:  

  Хай не збочує серце твоє на дороги її, не блукай ти стежками її,  

  бо вона багатьох уже трупами кинула, і численні всі, нею забиті!  

  Її дім до шеолу дороги, що провадять до смертних кімнат...